Рецензія

на навчально-методичний посібник

«Теорії та моделі масової інформації (Масова комунікація)»

Львів, 2015. – 220 с. // http://modeli-mi.ucoz.ua/load/

доктора наук з соціальних комунікацій, професора,

професора кафедри зарубіжної преси та інформації

Львівського національного університету ім. І. Франка

Житарюка Мар’яна Георгійовича

         В наш час занадто швидкого розвитку інформаційних, в тому числі й навчально-інформаційних потоків, писати навчально-методичний посібник з проблеми теорії масової інформації (масової комунікації) завдання нелегке та вкрай відповідальне. Науковець, викладач вищої школи стикається з колізією, в якій полюсами протиріч є бажання вибудувати власний, якщо й не авторський, проте особистісно маркований начальний курс і розуміння того, що вже забагато сказано та написане з предмету цього курсу. Сучасний науковець, професор, як правило, лише в окремих, виняткових випадках може бути автором піонерських навчальних курсів, проте має викладати (бо цього не дає уникнути логіка навчального процесу) загальні курси та відшуковувати свої ціннісно-змістовні, методологічні ракурси бачення традиційних питань та проблем. На цьому своєрідному перехресті ідейно-методологічних проблем й виявляється майстерність автора навчально-методичної літератури. Виходячи з такої логіки міркувань, маю наголосити, що М.Г. Житарюк у посібнику «Теорії та моделі масової інформації (Масова комунікація)» досяг головної мети: підібрати та структурувати науковий матеріал з проблеми масової інформації (масової комунікації) таким чином, щоб представити українським студентам максимальну повноту провідних світових теорій та підходів до питання масової інформації (масової комунікації), знайшовши при цьому гідне місце для української теорії та практики журналістики, масової інформації та комунікації.

         Навчально-методичний посібник професора М.Г. Житарюка, який є електронним виданням та вільно розміщений в інтернеті на авторському сайті, завдяки цій змістовній формі зберіг те, що цінується у лекціях, проте йде з академічно підготовленої та виданої навчально-методичної літератури. Маю на увазі живе лекторське слово, індивідуальний дискурс, які можуть здійснити себе через відтворення мовної (точніше – мовленнєвої) стихії людини. У навчально-методичному посібнику «Теорії та моделі масової інформації (Масова комунікація)» звучать три голоси, доречніше навіть казати, відбувається лекторська мовна гра (за Л. Вітґенштейном) трьома планами. Це вдалий в межах єдності обраного жанру та форми видання методологічний прийом, який привчає студентів-журналістів, майбутніх фахівців з масової комунікації до правил, моделей, смислових відтінків соціальної комунікації.

По-перше, пан Житарюк дає студентам добротний підбір філософської, політичної, наукової, художньо-публіцистичної літератури з питань масової інформації (масової комунікації). Показує, як проблеми журналістики, а поступово й масової комунікації ставали предметом філософської, соціально-культурної рефлексії. Робить він це й в текстах лекцій, й в завданнях для практичної та самостійної роботи. Пан Житарюк посилається на відомі наукові та навчальні видання з проблеми лекції, дослідження свої та своїх колег, обґрунтовує ідеї через віртуальні дискусії зі знаними науковцями, демонструє вміння погодитися зі своїми колегами та заперечити їм. Таким чином, він задає та вмотивовано показує студентам модель серйозної наукової комунікації, культуру осмислення проблеми, культуру самостійного вибору позиції та його вмотивування, культуру спілкування з колегами. Це голос академічного професора, виваженого оратора, який через величезний, відповідально підібраний спектр думок та позицій вміє сформулювати та сформувати необхідні провідні уявлення про предмет обговорення.

По-друге, пан Житарюк дає величезну кількість наочного матеріалу саме з української теорії та практики журналістики, масової комунікації. Він демонструє студентам, зіставляючи моделі російських, радянських, англійських, американських, французьких, українських тощо науковців із практикою українських ЗМІ, показує через конкретний матеріал, що було, що є та чому так є у вітчизняних ЗМІ, в українському культурному середовищі. При цьому пан Житарюк не боїться торкатися ані історично віддалених, ані сучасних, сьогоденних випадків, проблем. Він показує студентам і в лекційному матеріалі, і через завдання для практичної, самостійної роботи, що означає чесність із собою, як писав В. Винниченка. Україна (її проблеми, досягнення, вади, влада та прості люди, ЗМІ, здобутки науковців, прорахунки чиновників та політиків) є одним з ключових героїв навчально-методичного посібника пана професора. Таким чином, пан Житарюк вмотивовано показує студентам модель серозної, відповідальної публічної позиції науковця, викладача, громадянина України, який має відстоювати інтереси своєї Батьківщині. Це голос публічного інтелектуала, який бере на себе відповідальність за свою країну. А цьому студентів-журналістів ми маємо вчити не лише словом, ділом, а й тим, що будемо постійно оголювати прийоми, методи реалізації цієї нелегкої справи.

По-третє, пан Житарюк дає величезну кількість прикладів живого слова, гострого публіцистичного виступу, доречності каламбуру, іронії, жарту, сарказму. На фоні великої кількості схем, формул, графіків, якими постійно оперує пан професор, такий прийом не занадто здається зайвим чи недоречним. Навпаки, він урівнює чи, використовуючи улюблену, базову ідею пана Житарюка, віднаходить баланс, рівновагу між сухою, математизованою мовою структуралізму, відвертим прихильником якої виступає автор навчально-методичного посібника, та тим, що є живою душею журналістики та масової інформації (масової комунікації) – морально-етичними засадами, людяністю журналістів та ЗМІ. Таким чином, пан Житарюк вмотивовано та серйозно показує студентам, що за будь-якою схемою та формулою має стояти особистість, людина, яка вміє швидко та різноманітно реагувати на ситуацію, фахівець, його вибір, вміння його обґрунтувати та захищати. Це голос журналіста-практика, який вчить студентів вмінню практичного застосування того, що передбачає нібито суто теоретичний курс «Теорії та моделі масової інформації (Масова комунікація)».

Підсумовуючи рецензію, хочу наголосити наступне. Попре те, що в навчально-методичному посібнику можна знайти певні недоліки, висловити зауваження, не буду цього робити з двох причин. Перша: пан Житарюк довів вміння фахово працювати з величезною кількістю різнорідного філософського, наукового матеріалу, кваліфіковано відбирати, давати посилання як на класичні роботи з проблеми, так і на сучасні, що лише недавно ввійшли в науковий обіг. Саме цим він дає студентам змогу самим обирати подальший напрямок для наукового та практичного розвитку. Друга: пан Житарюк довів вміння задавати таку мовну гру зі студентом (за Л. Вітґенштейном), яка не може не навчити його бути фахівцем, якщо є бажання. Третя: плагіату немає. Усі посилання коректно оформлені.

Саме тому вважаю, що навчально-методичний посібник «Теорії та моделі масової інформації (Масова комунікація)» має право на життя.

Е.Г. Шестакова

д.ф.н., член міжнародної медіалінгвістичної комісії (від України) Міжнародного комітету славістів (під патронатом ЮНЕСКО) 

03.05.2015